Лишитись спільнотою й "підтягнути" інших: досвід релокованої Біловодської громади в медицині, соціальних послугах, освіті тощо

"Очоливши Біловодську селищну адміністрацію, я одразу поставив колективу умову: усі або переважна більшість мають фізично перебувати й працювати на місці, без масової "дистанційки". Тобто, у Рівному, куди релоковано адміністрацію й комунальні заклади громади", – так начальник Біловодської селищної військової адміністрації Віктор Кобернюк пояснює "ОстроВу" успішність напрацювань СВА та комунальних закладів громади на новому місці.

Такий підхід спрацював на те, що біловодчани у релокації залишились спільнотою, і підтягли до себе активних місцевих мешканців та переселенців з різних регіонів. Склався більше ніж колектив – сформувалася свого роду мережа згуртованих активних людей.

Освіта: з урахуванням окупації, міграції, освітніх втрат і живої роботи

"ОстроВ" вже писав, що в релокованих закладах освіти Біловодської громади зараз навчаються 380 дітей, частина з них перебувають в окупації та за кордоном. Подробиці розповіла начальниця відділу освіти виконкому Біловодської селищної ради Луганської області Лариса Супрун.

Лариса Супрун – про роботу навчальних закладів у релокації

"На сьогоднішній день у двох закладах освіти нашої громади навчається 357 учнів (лютий 2026 року. – "ОстроВ"). Більша частина цих учнів проживає на тимчасово окупованій території й за кордоном, – розповідає Супрун. – Вимушено переміщених осіб, які проживають на підконтрольній території України зовсім мало. Це 19 дітей, і ця цифра постійно змінюється. І постійно змінюються діти. Тому що це діти, які мігрують між закордоном і Україною. Батьки їхні, сім'ї мігрують… Або це діти, які виїжджають з непідконтрольної території України, зупиняються поки в Україні, а потім виїжджають за кордон. Також це діти військовослужбовців, яким незручно зупинятися на постійне навчання десь в одній школі, на якійсь одній території через те, що батьки – військовослужбовці переїжджають з місця на місце. Були в цих батьків можливості влаштувати дітей в якійсь конкретній школі на тому місці, де вони працювали й проживали, але виявилося, що діти дуже важко адаптуються, коли їх виривають з колективу в колектив. Тому такі діти навчаються в нашій школі".

Пані Лариса та її колеги за чотири роки напрацювали унікальний досвід щодо навчання дітей в окупації, мотивування цих дітей, підтримки в них патріотичного духу. Закінчуючи онлайн українську школу (в даному випадку біловодську), деякі діти виїжджають на підконтрольну Уряду територію.

"Якщо хоча б одна дитина отримає атестат нашої школи й приїде з ним на підконтрольну Уряду територію України – ми вважаємо, що вже виконали свою місію", – вже цитував "ОстроВ" начальника Біловодської СВА Віктора Кобернюка.

Проте, це інша тема. До того ж писати про такі випадки треба максимально обережно – ці діти і їхні батьки дуже ризикують.

Понад 200 учнів двох біловодських шкіл перебувають у Польщі, Чехії, Фінляндії, Нідерландах. Вони та їхні батьки міцно тримаються за можливість навчатись, хоч і дистанційно, в біловодській українській школі. При цьому паралельно навчаються в місцевих закладах. База, отримана в українських викладачів рідною мовою, зокрема, з математики, фізики, хімії, біології стає міцним підґрунтям для того, щоб опановувати науки іноземною мовою в іноземній школі – хоч і "вживу".

Окрім цього, освітяни Біловодської громади мають багато офлайнових напрацювань  власне в Рівному. Тут чомусь не хочеться вживати слово "живі" замість "офлайнові" – адже робота з дітьми, що перебувають в окупації чи за кордоном, теж жива.

Пояснювати, який комунальний заклад яким чином підпорядкований Біловодській селищній адміністрації, надто довго. Скажемо лише, що організоване Біловодською адміністрацією, й зокрема, відділом освіти надання позашкільних освітніх послуг – це й гуртки, де можна засвоїти конкретні навички, і дозвілля, і свята, і просто морально-психологічна підтримка. З дітьми працюють дуже гнучко, часто реагуючи на ситуативні запити чи потреби.

До прикладу, переселенка з Біловодської громади Марія Кузьменко керує гуртком "Український сувенір". Проте в день нашого тут гостювання вона займалась із трьома дівчатками українською мовою (пані Марія досвідчена філологиня, і її диплом дозволяє виконувати цю роботу). Такою є реакція на запит дітей та батьків: через онлайн-навчання треба "підтягти" живе спілкування, а також пройтися по іменниках-прикметниках…

У день відвідування журналісткою "ОстроВа" на занятті в Марії Кузьменко було троє дівчат. Вони із задоволенням і гордістю продемонстрували, яких колядок тут навчились

Заняття здебільшого відбуваються в хабі "Біловодщина незламна". Все це охоплює десятки дітей. Починалося з переселенців – але досить швидко залучились і місцеві, побачивши, як тут цікаво.

Поступово з'явились місцеві мешканці й серед працівників структур, організованих Біловодською громадою. До речі, вони теж приходять сюди саме тому, що тут цікаво – це справжня жива робота, яка дає реальний результат. Мешканцем Рівного, наприклад, є керівник гуртка глиняної іграшки пан Василь Павлунь. Крім роботи в Біловодському хабі, він викладає й у коледжі в Рівному, і взагалі є місцевою знаменитістю завдяки своїй майстерності.

Робочий процес на гуртку глиняної іграшки

Працює з дітьми – переселенцями та місцевими – також інклюзивно-ресурсний центр, створений відділом освіти виконкому Біловодської СВА.

"Тут ми долаємо освітні втрати," – каже Лариса Супрун про його роботу.

Як розповіла "ОстроВу" фахівчиня центру, дефектологиня Ірина Хлян (теж місцева мешканка, як і Василь Павлунь), тут роблять комплексну оцінку дітей з особливими освітніми потребами. Встановивши потреби, дають рекомендації батькам і педагогам. Крім того, безпосередньо в хабі "Біловодщина незламна" працюють у напрямку необхідної корекції. Перервність у навчанні, перебування в окупації чи в зоні бойових дій – все це й спричиняє те, що називають освітніми втратами. Хтось із дітей має проблеми з мовленням, хтось – розлад адаптації тощо. Журналістка "ОстроВа" потрапила на індивідуальне заняття пані Ірини з восьмирічною Настею, яка встигла пожити в окупації й має проблеми з мовленням. Таких дітей як Настя тут 18 – від 5 до 17 років.

Заняття дефектологині з восьмирічною Настею

Логопед інклюзивно-ресурсного центру працює в Івано-Франківську, психолог – у Києві, Ірина Хлян – безпосередньо в Рівному.

Спектр соціальних послуг

У Центрі життєстійкості Біловодської СВА

"Центр життєстійкості", "хаб", "сякий-такий центр надання того й того", "пункт незламності" – це надто заштамповані в наш час словосполучення. І за ними може стояти як бездіяльність, так і жива робота. Тому хочеться максимально уникати їх, описуючи роботу Центру життєстійкості Біловодської СВА. До речі, єдиного на Рівненщині, який створила саме релокована громада.

Маленький суто жіночий колектив (без гендерних стереотипів – просто так склалося) робить те, що називають таким самим заштампованим словосполученням "надання соціальних послуг" – здебільшого переселенцям.

На практиці, зокрема, це виглядає так. Вони виїжджають до евакуаційних потягів, якими останнім часом привозять переселенців на вокзал. Спілкуються з кожним і кожною, роз'яснюють, де можна оселитись, де отримати медичну допомогу, де перезаключити декларацію з лікарем та з яким саме… До речі, таким чином потрапляють нові пацієнти й до біловодських лікарів.

І медики, й соцпрацівниці зізнаються: такого плану переселенці – це дуже специфічний і важкий контингент. Це ті, що "досиділися", але не "ждуни". Літні й дуже літні люди, з інвалідністю й без, з тваринами й без, і всі – з дуже розхристаною психікою, бо дуже довго "сиділи" під обстрілами, в зоні активних бойових дій – практично до останньої можливості евакуюватись за допомогою волонтерів чи держави. Останнім часом це здебільшого люди з Донецької області.

…А далі – практично всі ці люди потребують допомоги щодо внесення даних до Реєстру пошкодженого та знищеного майна, і самим зробити це їм вкрай складно. Іноді треба не те що з встановлення "Дії" починати – а з придбання нового не-кнопкового телефона. Іноді потрібні позови до суду та очікування рішень. Усю цю допомогу й надають у центрі життєстійкості Біловодської СВА. Допомагають і з іншими онлайн-послугами. При спілкуванні з соцпрацівницями в авторки склалося враження, що вони вже могли б такою послугою заробляти "на себе", як ФОПи, – настільки встигли розібратися в усіх "кабінетах", у специфіці документування руйнувань у різних громадах різними БТІ тощо.

Перераховувати все, що тут роблять для переселенців і з переселенцями, надто довго: від допомоги з електронним кабінетом для пенсіонера для виготовлення ляльки-мотанки з жінкою, яка майже чотири роки чекає на зниклого безвісти.

І в робочий час тут завжди повно людей – навіть коли вимикають електрику.

Медицина: мобільна амбулаторія, кроки в напрямку надання безоплатних стоматологічних послуг і не лише

Мобільна амбулаторія – предмет гордості головної лікарки КНП "Біловодський ЦПМСД" Зої Малищенко та її колег. Ця пересувна амбулаторія єдина на Рівненщині. Та й в інших регіонах України із таким спеціально обладнаним медичним транспортом не густо. Завдяки амбулаторії надаються медичні послуги і мешканцям віддалених сіл (здебільшого ВПО в місцях тимчасового проживання).

Працюючи в Біловодську, головна лікарка місцевої лікарні Зоя Малищенко мріяла про мобільну амбулаторію, максимально зручну у сільській місцевості. Мрія збулась, хоч і в печальних обставинах – після окупації громади й вимушеного переїзду

"Цю мобільну амбулаторію, або, як вона правильно називається – мобільну клініку невідкладної допомоги – ми отримали завдяки народу Данії від данської благодійної організації Lions Danmark за сприяння львівської фірми "Сервіс Юкрейн". Мобільна клініка призначена для того, щоб надавати медичні послуги населенню, яке тимчасово тут проживає – це внутрішньо переміщені особи, і інші сільські мешканці, які проживають у віддалених населених пунктах Рівненщини. Надалі, можливо, будемо якось планувати свою роботу і з іншими регіонами, які знаходяться поруч. …Надаємо медичні послуги базові – послуги первинної медичної допомоги. Це перш за все консультаційний огляд лікарем – прямо в цій же амбулаторії, яка оснащена й кондиціонером, і водою, і необхідним обладнанням. Це перш за все послуги, що стосуються електрокардіографічного обстеження. Ми міряємо глюкометром цукор у крові, робимо швидкі тести на ВІЛ, гепатит В і С, на сифіліс. Це все обладнання було поставлено разом із самою мобільною клінікою".

Ще працюючи в Біловодському районі – до того, як він увійшов до складу Старобільського – пані Зоя мріяла про щось подібне. Район з низькою густотою населення, села розташовані далеко одне від одного й від адміністративного центру. І при цьому лікар на Біловодщині – окрім самого Біловодська – був лише в одному селі. В інших – тільки фельдшери. Тому Зоя Малищенко на власному досвіді знала, наскільки цінною є можливість надавати послуги лікарів на виїзді, та ще й із сучасним обладнанням. Мрія збулась в Рівненські області, суттєво полегшивши життя й мешканцям місцевої громади, й переселенцям.

Під час виїзних прийомів у мобільній амбулаторії

Найближчим часом в амбулаторії планується надавати й послуги стоматолога. Для цього вже підписано меморандум з Луганським державним медичним університетом, який теж релоковано в Рівне. Стоматолог – викладач інституту дав згоду приймати пацієнтів у мобільній амбулаторії. Віктор Кобернюк каже, що зараз СВА шукає можливість придбати рештки обладнання (майже все вже є, йшло у комплекті з машиною) й матеріали через благодійників, грантодавців, певних міжнародних партнерів. Мета очільника Біловодської СВА – зробити цю послугу повністю безоплатною або максимально доступною для пацієнтів. Кажу на це: "Навіть у міських чи обласних стоматологічних поліклініках по всій країні зараз усі, крім військових, платять за послуги за затвердженими тарифами, бо інакше ж, напевно, неможливо..." Але Кобернюк поставив за мету зробити це можливим. Слідкуватимемо…

Щоб надавати послугу УЗД, у тому числі на виїзді, зараз одна з лікарок проходить навчання.

Стаціонарно КНП "Біловодський ЦПМСД" працює в Рівному, прийом тут ведеться шість днів на тиждень.

В одному з кабінетів, де ведуть прийом біловодські медики

"У нашому закладі на сьогодні працює чотири лікарі. Три з них – офлайн, один - онлайн. І дві медичні сестри. …Лікарі працюють за графіком. Ось Анастасія Андріївна в нас кожен день працює. Два лікарі тут надають послуги й у нашому гуманітарному хабі "Біловодщина незламна" і низці центрів підтримки переселенців у Рівному. Один з лікарів пішов до війська, рятує життя наших захисників", – розповідає Зоя Малищенко. 

І трохи про кадри – бо вони дійсно вирішують чимало

Віктор Кобернюк – кадровий військовий, підполковник, брав участь у захисті України з 2014 року. Посада очільника Біловодської СВА у його 54 роки – перший досвід цивільної чиновницької роботи, та ще й у війну, та ще й у релокованій адміністрації. До того ж, він із Закарпатської області, а його колектив – здебільшого переселенці з протилежного краю України. Отже, запитала: як сприйняв колектив ці два фактори – те, що в СВА призначили очільника з іншої сфери діяльності, та ще й з іншого регіону України? Відповідь була однозначна й від працівників, і від самого Кобернюка: керівника прийняли тепло, адже головне – як людям працюється і якими є результати. Працюється – з корегуванням на переселенство й війну – цілком комфортно, а результати ми описали вище.

Щоб конкурувати з місцевою освітою, медициною чи соціальною сферою, цим людям треба пропонувати громаді те, чого тут ще не було. Тому вони весь час навчаються, вдосконалюють навички, причому часто вкладають у навчання чималі власні кошти (як-от лікарі, для яких підвищення кваліфікації з подальшим наданням нових послуг коштує від 20 "з хвостиком" тисяч гривень).

У кожного з цих людей – своя історія виїзду з дому через РФ та Європу, своя історія "приживання" на новому місці, свої спогади про покинуте, про втрачених близьких. Таких історій зараз тьма, і зупинятись на них тут зайве. Мова про те, що ці люди вперто чіпляються й тримаються за свою біловодськість, луганськість. Іноді навіть житло орендують своїм земляцтвом – не кажучи вже про роботу.

Зараз є таке словосполучення – носії локальної ідентичності. Можливо, для когось воно звучить як мовленнєвий штамп. Але ці люди дійсно є носіями локальної ідентичності – біловодської, луганської. І вся їхня робота робиться саме в такому контексті.